Головна сторінка > Методичний порадник

Методичний порадник

Досвід роботи вчителя зарубіжної літератури Мариньохи Н.К.

Тема досвіду. Формування полікультурних компетентностей на уроках зарубіжної літератури шляхом використання нових форм і методів навчання.

Актуальність досвіду. Традиційно освітній процес в основному був орієнтований на формування комплексу знань, умінь та навичок. Проте ціннісні орієнтації в ХХІ ст. інші. Освіта сьогодні переходить зі знаннєцентричної до компетентнісно спрямованої . Перед школою постає завдання - виховати креативного спеціаліста, здатного постійно навчатися, самовдосконалюватися та розвиватися, відповідати на виклики часу. Надзвичайно важливої ролі у сучасному світі у зв’язку з процесами глобалізації та зростанням взаємозалежності людей з різних країн та культур набуває формування полікультурних компетенцій школярів. Проблема полікультурного виховання, формування людської й національної свідомості, вміння спілкуватися з представниками інших націй релігій та культур, поваги до культури інших народів та бажання знайомитися з кращими здобутками митців усього світу залишається однією з пріоритетних в процесі сучасної освіти.

Провідна педагогічна ідея досвіду. Запропонований досвід роботи висвітлює нові завдання сучасної компетентнісної освіти, сприяє підготовці майбутніх спеціалістів, які готові приймати будь-які виклики часу, постійно удосконалювати здобуті навички і релізувати їх у практичній діяльності. У роботі запропоновано оригінальні форми впровадження нових технологій та особистісно орієнтованого навчання у освітній процес, узагальнено матеріали щодо використання інформаційно-комунікативних технологій на уроках зарубіжної літератури з метою формування полікультурної компетентності учня, висвітлено основні прийоми розвитку полікультурної компетентності школярів. Урок літератури ефективний тоді, коли на ньому немає жодного пасивного учня, коли школярі активно взаємодіють з учителем. Тільки активне навчання забезпечує неформальне сприйняття навчального матеріалу, можливість практичного його застосування, розвиток творчих здібностей школярів, формування різноманітних компетенцій. Особливо актуальним такий підхід до навчання сприймається в контексті нової української школи.

Науково-теоретична база досвіду. Звернемося до історії формування компетентністного підходу в освіті.

Уперше поняття «компетенція» стало використовуватись в США в 70-х роках ХХ століття і було пов’язане з проблемою виявлення якостей майбутнього співробітника фірми. Компетенції свідомо стали протиставлятися спеціальним знанням та вмінням, пов’язаним із конкретною професійною діяльністю, протистояти поняттю «кваліфікація». Компетенції розглядалися як самостійні універсальні складові будь-якої професійної діяльності, що впливають на її успішну реалізацію, на досягнення поставленої мети.

У ХХІ ст. проблема компетенцій потрапила до освіти та зайняла в ній основне місце, що пов’язується з інформаційним вибухом останнього десятиріччя та змінами, які відбулися внаслідок впровадження інформаційних технологій, застосування наукових розробок не лише в економічній сфері, але й у повсякденному житті людей та в освітньому процесі.

Компетенція (лат. competentia – «коло питань») – це сукупність знань, умінь та навичок, які необхідні для професійної діяльності; здатність та готовність ефективно застосовувати знання на практиці, у конкретній ситуації. «Компетентна у певній області людина володіє відповідними знаннями та здібностями, які дозволяють їй обґрунтовано судити про цю область та ефективно діяти в ній» [ 19, с.15 ].

Компетенції необхідно відповідати, по-перше, індивідуальним вимогам, тобто бути особистою якістю. По-друге, відповідати суспільним вимогам, тобто дозволяти отримувати суспільно значимі результати. І, по-третє, сприяти здійсненню практичної діяльності, тобто дозволяти успішно вирішувати проблеми і завдання, які виникають .

У дослідженнях часто синонімічно використовується два поняття – «компетенція» і «компетентність».

Будемо дотримуватись точки зору А.Хуторського, який вбачає у компетенції деяку відчужену, наперед задану вимогу до освітньої підготовки учня, а у компетентності – вже особисту якість (характеристику), яка відбулася [ 19 ]. Іншими словами, компетентність – це володіння людиною певною компетенцією як нормою освітньої підготовки, реально сформовані особисті якості та мінімальний досвід діяльності.

Компетентнісний підхід у навчанні – це формування здатності діяти в ситуації невизначеності при рішенні актуальних для учнів проблем. Науковими розробками проблеми компетентностей з акцентами на педагогічному, соціально-психологічному, соціологічному аспектах займалися З.Бауман, С. Гессен, В.Долл, В.Дружинін, І. Єрмаков, О. Злобіна, Л. Іонін, Т.Каткова, О. Коржова, Т. Лукман, І. Мартинюк, А. Мінаєв, Л. Мітіна, К.Обуховський, Л.Пермінова, Ж. Перре Л. Петровська, М. Попова, Б. Рей, М.Рижаков, Н. Соболєва, Л. Сохань, І. Тараненко, Т. Титаренко, В. Тихонович, У. Томас, Г.Халаш, В. Циба, О. Локшина, Л. Ломако, О. Овчарук, О.Павленко, Л. Паращенко, О. Савченко, О. Пометун, В. Раєвський, Г. Токмань та ін. Класифікацію та структурованість компетентнісного підходу розглядали у своїх працях як українські (Л. Паращенко, О. Сібіль, І. Родигіна та інші), так і російські дослідники (А. Дахін, Д. Іванов, В. Краєвський, А. Хуторський, С. Шишов та інші).

Основним завданням роботи над проблемною темою вважаємо забезпечення компетентнісного підходу до викладання зарубіжної літератури в умовах реформування освіти, формування в учнів здатності знаходити правильне рішення в різних життєвих ситуаціях, а також науково–теоретичне осмислення й узагальнення практичних підходів учителя до реалізації компетентнісно зорієнтованого в загальноосвітній школі шляхом використання інтерактивних технологій, що дає можливість по-новому впливати на процес становлення особистості школяра, підвищувати ефективність уроку літератури, залучаючи учнів до активної взаємодії з учителем на уроці та під час виконання домашніх завдань.

Компетентнісний підхід передбачає не засвоєння учнем окремих знань і вмінь, а оволодіння ними в комплексі, адже мета розвитку компетенцій – допомогти дитині адаптуватися в соціальному світі, реалізувати себе у всіх сферах суспільного життя, знайти своє покликання, розкрити глибокий внутрішній потенціал, розвивати здібності, закладені природою.

Серед різних видів компетенцій виділяються, перш за все, ключові компетенції, які є «ключем», базою, основою для інших, більш конкретних та предметно-орієнтованих.

Ключові компетенції використовуються у повсякденному житті, вони багатофункціональні, надпредметні і мають високий ступінь універсальності. Це визначені суспільством, самою особистістю здібності, вміння, навички, які допомагають людині в будь-якій ситуації досягти позитивних результатів як в особистій, так і в професійній сферах життя. Ключові дають змогу опанувати і конкретні компетенції.

Концепція «ключових компетенцій» була прийняла Радою Європи у 1996 році як освітній результат. Це:

- розвиток когнітивних якостей (вміння відчувати навколишній світ, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, узагальнювати, обробляти інформацію);

- розвиток креативності (гнучкість розуму, творчість, чуйність до протиріч);

- організаційно-діяльнісні якості (здібності усвідомлення мети, вміння її пояснити, організувати її досягнення);

- комунікативні якості, обумовлені необхідністю взаємодіяти з іншими людьми, з об’єктами навколишньої природи та інформаційними потоками;

- світоглядні якості, що визначають емоційно-ціннісні установки, здатність до самопізнання та самовдосконалення [ 6 ].

Загалом ключових компетенцій понад 150.

Виходячи з цього переліку необхідних якостей та проаналізувавши різноманітні варіанти типологій необхідних сучасному учню знань і вмінь, пропонуємо наступну класифікацію ключових освітніх компетенцій:

1. Ціннісно-смислові (ціннісні орієнтири учня, його досвід самопізнання, осмислення свого місця в світі, вибір ціннісних, цільових, смислових установок дій).

2. Полікультурні (пізнання особливостей національної та загальнолюдської культури, духовно-моральних основ життя, традицій окремих народів, розуміння ролі науки і релігії в житті людини і суспільства, їх впливу на світ).

3. Пізнавальні (знання і вміння організації навчання, планування, аналізу, рефлексії, самооцінки навчально-пізнавальної діяльності; здобування знань безпосередньо із реальності, володіння прийомами дій в нестандартних умовах, евристичними методами рішення проблем).

4. Інформаційні (володіння інформаційними технологіями, вміння працювати з усіма видами інформації, шукати, аналізувати, перетворювати, застосовувати інформацію для рішення різноманітних проблем).

5. Комунікативні (знання мов, ефективних способів співробітництва, навички роботи в групі, володіння різноманітними соціальними ролями в колективі, вміння представити себе, написати лист, заяву, вести дискусію, преговори з представниками інших організацій, країн, культур, релігій тощо).

6. Соціальні (вміння жити і працювати в колективі, в команді; знання прав споживача, покупця, клієнта, виробника, професійне самовизначення, володіння етикою трудових та громадянських взаємовідносин).

7. Моральні (готовність, здатність та потреба жити за загальнолюдськими моральними законами).

8. Автономізаційні (здатність до саморозвитку, самовизначення, самоосвіти, конкурентоздатності; потреба та готовність вчитися протягом всього життя; турбота про особисте здоров’я; внутрішня екологічна культура).

Освітнє середовище повинно вибудовуватись таким чином, щоб дитина опинялася в ситуаціях, які сприяють становленню цих компетенцій.

Стисла анотація досвіду. На уроках зарубіжної літератури учні пізнають літературу, культуру, побут, духовні цінності, традиції інших народів, знайомляться із загальнолюдськими цінностями, що сприяє вихованню дітей в контексті «діалогу культур» і розвитку полікультурних компетенцій.

Вважаємо доцільним кожен урок починати з етапу мотивації навчальної діяльності, під час реалізації якого використовуємо інтерактивні вправи, що допомагають залучати учнів до вивчення теми та підтримувати інтерес до обговорення важливих питань упродовж усього уроку. Уміння й бажання навчатися – це той фундамент, що закладає вчитель,тому перед кожним уроком шукаємо відповідь на питання: як побудувати навчальний процес, щоб урок викликав емоційне піднесення в школярів, неодмінно позитивно впливав на їхні почуття і мислення, збагачував їх досвідом самостійних пошуків і роздумів [11, с. 57].

Освітній процес у школі нині передбачає синтез різних навчальних дисциплін, насамперед предметів гуманітарного циклу в парадигмі культури та розробку інтегрованих курсів, які характеризуються системністю, комплексністю, цілісністю, синтезом і гармонією. Інтеграція різних мистецтв на уроках літератури – плідний шлях освоєння культурного «фону» художнього твору. Об’єднання літератури з іншими видами мистецтва веде до ситуації, коли один вид мистецтва може переводитися на мову іншого. Це збагачує уяву та розвиває мислення школярів, допомагає пережити цілу палітру нових емоцій, сформувати естетичні смаки, збагатити внутрішній світ учнів, сприяє розвитку творчих здібностей дітей, допомагає глибше пізнати специфіку та важливість кожного з видів мистецтва.

На уроках зарубіжної літератури все більшого поширення отримують уроки-діалоги і уроки культурологічного аналізу. Твір прочитується, як правило, у декількох паралельних культурних шарах:

1) як факт духовної культури народу;

2) як свідоцтво певної культурної епохи та її своєрідного стилю;

3) як дзеркало неповторного культурного світу письменника;

4) як акумуляція й відображення знань про інші культурні сфери: філософію, історію, політику, психологію, мистецтво тощо.

Не менш популярні інтегровані уроки, на яких поєднуються:

- світова література – рідна література;

- література – музика – живопис – архітектура – театр;

- література – філософія – релігія.

Вивчаючи літературу в широких культурних контекстах, учень починає розуміти художній твір як складову частину загальнокультурного процесу. Досвідчений вчитель помічає усі культурні шари тексту й допомагає учням почути якомога більше голосів твору. Таким чином школярі формують власні полікультурні компетенції, розширюють свій кругозір, розвивають естетичні смаки, вчаться аналізувати і порівнювати твори різних культур, цінувати та поважати не тільки надбання мистецтва слова свого народу, але й інших.

Специфіка предмету зарубіжнаа література полягає у тому, що, засвоюючи систему світових цінностей, юний читач мимоволі стає «планетарною людиною», адже жити в культурі автоматично означає бути космополітом, себто чутися «у себе вдома» в усій світовій культурі одночасно. Школяр підіймається сходинками світової культури, оволодіває знаками, кодами, символами різних видів мистецтва та навчається дивитися на світ очима людини усіх часів і національностей. Тому діалогічне пізнання на уроці літератури – це завжди спів-творчість, спів-бесіда, спів-відкриття, спів-переживання. І в такому сенсі художня культура існує не лише як сума певної інформації, але й починає жити у духовному світі людини як своєрідний код її життєдіяльності, програма цивілізації. Вивчення зарубіжної літератури допоможе сучасним школярам сформувати та розвивати полікультурні компетенції, вміння орієнтуватися у різних культурах, цінувати і розуміти їх надбання.

Як засіб розвитку рефлексії практикую на уроках та вдома написання есе, створення асоціативних рядів, формулювання запитань, що змушують дитину задуматися над тим, чи відповідають її уявлення загальнолюдським: «Чого навчає цей твір (образ)?», «Як би ви вчинили на місці літературного героя?», «Що наближає літературного героя до нашого часу?», «Чи близькі проблеми, розглянуті в творі, українцям?». Такі питання сприяють формуванню і розвитку полікультурної компетентності школярів. Ефективним засобом рефлексії є також завдання закінчити речення "На уроці я зрозумів (зрозуміла) ...", "На уроці я відчув (відчула) ..."

При оцінюванні навчальних досягнень учнів вважаємо за необхідне створення ситуації успіху, заохочення школярів до подальшої праці. Оволодіння навичками оцінювання, взаємо- і самооцінювання, гласність оцінки приводять до зниження конфліктності, формування позитивних Я-концепцій, що розвиває критичне ставлення до власної роботи, адекватне сприйняття відгуків. Ефективним засобом створення ситуації успіху може бути також колективне оцінювання результатів роботи цілої групи.

Результативність впровадження досвіду. Результативність моєї роботи полягає у виконанні головного завдання, яке стоїть перед вчителем зарубіжної літератури: прищеплення дітям любові до літератури , поваги до культурних цінностей різних народів, формування загальнокультурних цінностей, розвиток творчих здібностей учнів, полікультурної й інформаційної компетентності, а також вихованні справжнього громадянина, який усвідомлює свою належність до світової спільноти, поважає та вивчає надбання культури не тільки українського, але й інших народів. Використання інформаційно-комунікативних технологій на уроках зарубіжної літератури значно допомагає в реалізації цього завдання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Байденко В.І. Базові навики (ключові компетенції) як інтегруючий чинник освітнього процесу / В.І.Байденко // Профосвіта і особа фахівця. – 2002. – №3. - С. 22-25.

2.Богосвятська А.І. Методика компетентнісного викладання на уроках літератури / А.І.Богосвятська // Зарубіжна література в школах України. – 2012. - №7. - с.56-63.

3.Воскресенська Н. М. Освіта і різноманіття культур /Н.М.Воскресенська // Педагогіка. - 2007. - № 2. - С. 10-12.

4.Гусєв В.В. Системні підстави освітньої технології / В.В.Гусєв. – М. : Академкнига, 2005. – 275с.

5. Життєва компетентність особистості: від теорій до практики : науково – методичний посібник / ред.-упорядн. І.Г. Єрмаков.– Запоріжжя: Центріон, 2005. – 640 с.

6.Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти і вивчення, викладання, оцінювання. – Рада Європи, Комітет з освіти. – 2003. – 122с.

7. Ісаєва О. Про основні парадигми шкільної літературної освіти / О.Ісаєва // Всесвітня література в СНЗУ. – 2011. – № 1. – С.2-4.

8.Ковалик І. Формування життєвих компетенцій учнів / І.Ковалик // Зарубіжна література. - №4. - 2008 . - С.23.

9. Кузьменко В.В. Формування полікультурної компетентності вчителів загально-освітньої школи: навчальний посібник / В.В. Кузьменко, Л.А. Гончаренко.– Херсон: РІПО, 2006. – 92с.

10.Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / ред. Овчарук О.В. – К.:"К.І.С", 2004. – 112 с.

11.Макаєв В.В. Полікультурна освіта - актуальна проблема сучасної школи / Макаєв В.В., Малькова З.А., Супрунова Л.Л. / / Педагогіка. - № 4. – 2008. – С.14-15.
12. Макаєв В. В. Полікультурна освіта - актуальна проблема сучасної школи / Макаєв В.В., Малькова З.А., Супрунова Л.Л. / / Педагогіка. - № 5. - 2008. - С. 3-10.

13. Полікультурна освіта в Україні: збірник статей за матеріалами конференції /Полікультурна освіта в Україні. - К.: Міжнародний фонд «Відродження», 1999. – 31 с.

14. Сафарян С. Формування компетентної особистості починати з себе / C.Cафарян// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – № 1. – 2011. - С. 8-10.

15.Солодка А.К. Полікультурне виховання старшокласників у процесі вивчення гуманітарних предметів / А.К.Солодка. – АПН України; Інститут проблем виховання. – К.,2005. – 20с.

16.Тайчінов М.Г. Розвиток національної освіти в полікультурному, багатонаціональному суспільстві / М.Г.Тайчінов. // Педагогіка. - № 2. - 2008. – С.6-7.

17.Хуторской А.В. Ключові компетенції як компонент особистісно-зорієнтованої парадигми освіти / А.В.Хуторской // Народна освіта. – 2003. – № 2. – С.14-15.

Формування полікультурних компетентностей

на уроках художньої культури

( методичні рекомендації )

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………………………….…3

РОЗДІЛ І. РОЗВИТОК ПОЛІКУЛЬТУРНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ ЯК ОДНА З ВИМОГ

СУЧАСНОГО ВИХОВАННЯ…………………………………………………………………....5

1.1 Формування та поширення компетентнісного підходу в освіті………………………..5

1.1. Основні завдання художньо-естетичного та полікультурного виховання в

загальноосвітній школі…………………………………………………………………….…8

1.2. Комплексний підхід до полікультурного виховання в сучасній школі……………….10

РОЗДІЛ ІІ. ЗБАГАЧЕННЯ ШКОЛЯРІВ ЗНАННЯМИ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ – ПРОЦЕС

ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СВІТІ……………14

2.1. Основні аспекти формування полікультурних компетенцій в процесі вивчення

художньої культури в 9 класі………………………………………………………….…….14

2.2. Основні проблеми та тенденції розвитку полікультурних компетенцій на уроках

художньої культури в 10 – 11 класах…….………………………………………………….17

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………………………...22

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………………………..24

ВСТУП

Тема життєвих, інформаційних, соціальних, професійних компетентностей не сходить зі сторінок педагогічної та методичної преси останніх років. Чим викликаний такий інтерес?

Традиційний підхід до освітнього процесу в основному орієнтований на формування комплексу знань, умінь та навичок. Проте ціннісні орієнтації вже інші. Освіта сьогодні переходить зі знаннєцентричної до компетентнісно спрямованої, тобто до способів застосування знань і умінь на практиці.

Плекається нова модель випускника. Формується не стільки «інтелектуальний ресурс», скільки комунікативна, відповідальна, творча особистість, здатна до саморозвитку, готова практично розв’язувати життєві та професійні проблеми, які перед нею постають. На коні не той, хто багато знає, а той, хто вміє цими знаннями вдало розпоряджатися.

Відповідно змінюється «портрет» вчителя. На відміну від традиційного розуміння провідної ролі вчителя як головного джерела інформації, школа ХХІ століття пропонує іншу роль: вчитель як порадник, провідник та спостерігач, який створює можливість для учнів застосувати отримані навички для побудови нових знань. Гарний вчитель не дає істину, а вчить її знаходити. Тому виховання в учнів навичок самостійного пошуку рішення завдання, що призводить до успіху, – це і стає основною метою навчання сучасної школи.

Компетентності обов’язково пов’язані між собою. Оволодіваючи яким-небудь способом діяльності, учень отримує досвід інтеграції різноманітних результатів освіти (знань, умінь, навичок, цінностей тощо) та постановки мети.

Згідно Рекомендацій Ради Європи полікультурні компетенції розглядаються як підґрунтя життя в сучасному плюралістичному суспільстві[ 6 ]. Отже, формування цих компетенцій стає важливим завданням сучасної освіти. Надзвичайно важливо навчити учнів поважати традиції, звичаї різних націй; володіти досягненнями національної культури, розуміти інші культури; толерантно ставитися до культури і традицій інших народів; володіти загальнолюдськими цінностями, нормами гуманістичної моралі. Оволодіння духовними і культурними цінностями свого та інших народів, вміння толерантно ставитись до людей різних расових, культурних і соціальних груп, вміння проявляти і виділяти гуманістичні цінності особистості – ці полікультурні компетенції формуються на уроках музики, образотворчого мистецтва, української та зарубіжної літератур, художньої культури.

Розуміння важливості проблеми полікультурності українського суспільства і необхідності полікультурного виховання знайшло своє віддзеркалення в цілому ряді державних документів (Конституція України, Концепція 12-річної загальної середньої освіти, Концепція громадянського виховання, Національна доктрина розвитку освіти 2002 р.). У всіх документах підкреслюється необхідність виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується громадянських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури, віросповідання та мови спілкування різних народів світу.

Поширення процесів глобалізації та певною мірою пов`язане з цим збільшення кількості конфліктів на міжетнічному ґрунті обумовили загострення уваги до розвитку полікультурної освіти, яка стала невід'ємним складником державної політики сучасної України. Інтеграція України до європейської спільноти, приєднання вітчизняної системи вищої освіти до Болонської декларації, орієнтація на загальноєвропейські рекомендації та вимоги з мовної освіти передбачають реформування середньої та вищої школи, модернізацію полікультурної підготовки школярів. Розвиток і функціонування освіти зумовлюються чинниками, умовами та принципами існування суспільства, в тому числі принципом культуровідповідності, що передбачає організацію навчання у контексті культур, уважне вивчення цінностей рідної та іншомовної культур як застави формування людини майбутнього.

Актуальність теми. Інтеграційні процеси, які відбуваються в усіх сферах суспільного життя, зумовлюють реформування вітчизняної загальноосвітньої школи та модернізацію системи ступе-невої освіти відповідно до світових стандартів. В умовах полікультурного суспільства постає завдання підготовки молоді до співробітництва та міжкультурного спілкування з представни-ками різних культур, віросповідань, національностей, формування ціннісних орієнтацій. У зв’язку з цим зростає значення пошуків нових, досконаліших підходів і технологій освіти , у тому числі й щодо формування полікультурної компетенції учнів у навчальних закладах.

Як свідчать результати аналізу наукових джерел та стану підготовки учнів у навчальних закладах, проблема формування полікультурної компетенції в умовах впровадження світових стандартів ступеневої освіти в Україні є ще недостатньо дослідженою у педагогічній теорії та практиці. При цьому зміст навчальних дисциплін не повною мірою відтворює сучасні реалії багатокультурного суспільства; недостатня увага приділяється стимулюванню самоосвіти школярів; окрім того, в навчально-виховному процесі не завжди враховуються особливості міжкультурного спілкування.

РОЗДІЛ І. РОЗВИТОК ПОЛІКУЛЬТУРНИХ КОМПЕТЕНЦІЙ ЯК ОДНА З ВИМОГ

СУЧАСНОГО ВИХОВАННЯ

1.1. Формування та поширення компетентністного підходу в освіті

Глобалізаційні процеси, які спостерігаються у сучасному суспільстві, дедалі сприяють більшому об’єднанню людства, універсалізації цінностей і норм, формуванню світової економічної системи, демократизації суспільного життя. Під впливом змін соціальних та політичних пріоритетів відбуваються зміни у сфері надання освітніх послуг. Дійсно, формування освітньої політики сьогодні здійснюється не на рівні держав, а на міждержавному, міжнаціональному рівнях; основні пріоритети і цілі проголошуються в міжнародних конвенціях та документах. Відбувається перехід від виховання громадянина певної країни до виховання громадянина світу, що, в свою чергу, робить гострішою необхідність всебічного дослідження аспектів формування міжкультурної компетентності сучасного учня.

Вважаємо, що з прийняття Радою Європи, яка започаткувала Болонський процес, ключових компетентностей і починається формування та поширення компетентністного підходу в освіті. Зміщення кінцевої мети освіти на розвиток компетентності передбачає навчання дією, коли учні працюють над набуттям і розширенням самостійного досвіду розв'язання реальних завдань і пошуку раціональних рішень. Школярі працюють не з штучними, а з реальними проектами, вчаться як у педагога, так і один у одного, вибирають і приймають різні рішення у конкретних ситуаціях, вчаться критично мислити. При цьому від педагога вимагається не передача готових знань, а насамперед формування в школярів здатності до самопізнання та самовдосконалення.

Звернемося до історії формування компетентністного підходу в освіті.

Уперше поняття «компетенція» стало використовуватись в США в області бізнесу в 70-х роках ХХ століття і було пов’язане з проблемою виявлення якостей майбутнього співробітника. З самого початку компетенції стали протиставлятися спеціальним знанням та вмінням, пов’язаним із конкретною професійною діяльністю, тобто протиставлятися поняттю «кваліфікація». Компетенції розглядалися як самостійні універсальні складові будь-якої професійної діяльності, що впливають на її успішну реалізацію.

У наш час проблема компетенцій потрапила до освіти та зайняла в ній головуюче місце, що пов’язується з інформаційним вибухом останнього десятиріччя та змінами, які відбулися внаслідок використання інформаційних технологій, швидкого впровадження наукових розробок не лише в економічну сферу, але й у повсякденне життя людей.

Компетенція (лат. competentia – «коло питань») – це сукупність знань, умінь та навичок, які необхідні для конкретної роботи; здатність та готовність ефективно застосовувати знання на практиці, у конкретній ситуації. «Компетентна у певній області людина володіє відповідними знаннями та здібностями, які дозволяють їй обґрунтовано судити про цю область та ефективно діяти в ній» [ 19, с.15 ].

Компетенція повинна відповідати, по-перше, індивідуальним вимогам, тобто бути особистою якістю. По-друге, відповідати суспільним вимогам, тобто дозволяти отримувати суспільно значимі результати. І, по-третє, сприяти здійсненню практичної діяльності, тобто дозволяти оперативно вирішувати проблеми і завдання, які виникають .

У дослідженнях часто синонімічно використовується два поняття – «компетенція» і «компетентність».

Компетентнісний підхід у навчанні – це формування здатності діяти в ситуації невизначеності при рішенні актуальних для учнів проблем.

Науковими розробками проблеми компетентностей з акцентами на педагогічному, соціально-психологічному, соціологічному аспектах займаються З.Бауман, С. Гессен, В. Долл, В.Дружинін, І. Єрмаков, О. Злобіна, Л. Іонін, Т.Каткова, О. Коржова, Т. Лукман, І. Мартинюк, А. Мінаєв, Л. Мітіна, К.Обуховський, Л.Пермінова, Ж. Перре Л. Петровська, М. Попова, Б. Рей, М.Рижаков, Н. Соболєва, Л. Сохань, І. Тараненко, Т. Титаренко, В. Тихонович, У. Томас, Г.Халаш, В. Циба, та ін.

Ключові (базові) компетенції використовуються у повсякденному житті, вони багатофункціональні, надпредметні і мають високий ступінь універсальності. Це визначені суспільством, самою особистістю здібності, вміння, які допомагають людині в будь-якій ситуації досягти позитивних результатів як в особистій, так і в професійній сферах життя.

Концепція «ключових компетенцій» була прийняла Радою Європи у 1996 році як освітній результат. Це:

- розвиток креативності (гнучкість розуму, творчість, чуйність до протиріч);

Загалом ключових компетенцій понад 150.

7. Моральні (готовність, здатність та потреба жити за загальнолюдськими моральними законами).

Майбутнє школи пов’язано з синтезом різних навчальних дисциплін, насамперед предметів гуманітарного циклу в парадигмі культури та розробкою інтегрованих курсів, які характеризуються системністю, комплексністю, цілісністю, синтезом і гармонією.

1.2. Основні завдання художньо-естетичного та полікультурного виховання в загальноосвітній школі

Демократична система виховання передбачає орієнтацію на ряд важливих педагогічних умов: рівність членів суспільства незалежно від соціального стану, статі, національної, релігійної, расової приналежності. Їй властива така організація навчального процесу, при якій формується людина, здатна вільно, творчо мислити і працювати. Демократичне виховання засноване на ідеях плюралізму, варіативності, диверсифікації, внаслідок яких відкриваються перспективи багатозначного за метою та змістом виховання школярів. .
У сучасному світі полікультурне виховання і освіта - неодмінні складові моноетнічних цивілізаційно-культурних спільнот. В умовах сучасних цивілізацій можливі дві взаємовиключні долі окремих народів. Перша припускає, що провідні етноси, подібно бульдозеру, розчавлять самобутню культуру і освіченість малих етносів. Друга передбачає конструктивний міжетнічний діалог, в якому помітну роль відіграє формування полікультурних компетенцій у підростаючого покоління.

Завданням сучасної освіти є духовний розвиток особистості. Предмети художньо-естетичного циклу в загальноосвітній школі покликані сприяти вирішенню цього завдання, бо саме вони мають великий вплив на духовну сферу дитини. Ці дисципліни знайомлять учнів із розмаїттям жанрів і стилів українського та світового мистецтва, особливостями вітчизняної та світової художньої культури, основами естетичних знань. Через предмети художньо-естетичного циклу відбувається активізація внутрішнього духовного світу учнів, їхніх почуттів та думок, що сприяє розвитку системи моральних та естетичних цінностей учня. Основною метою художньо-естетичної освіти в загальноосвітній школі є розвиток особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва та навколишнього світу, здатності до сприймання, розуміння і творення художніх образів, потреб в художньо-творчій самореалізації і духовному самовдосконаленні.

У наш час в сучасній освіті спостерігається домінування раціонально-логічних засобів і знань та низька навантаженість емоційно-образної сфери, що викликало втрату цілісності сприйняття в учнів різних видів мистецтва та художньої культури в усіх її проявах. Полікультурний підхід може забезпечити ефективність виховання мистецтвом, а з іншого боку, розширити міжпредметні зв`язки природознавчих і гуманітарних дисциплін. Поліхудожній розвиток передбачає формування здібностей переносити художній потенціал у реальне життя, розширювати контактність, діалогічність людини з навколишнім середовищем, підвищувати екологічну свідомість. Такий розвиток школярів наблизить нас до розв`язання одного з головних завдань педагогіки - гуманітарного синтезу природничо-наукової та художньої культури.

Проблема поліхудожнього виховання є актуальною для сучасної педагогіки. Художня освіта на професійному, мистецтвознавчому рівні розширює професійну ерудицію, але для духовного розвитку особистості був би більш ефективним поліхудожній підхід. Поліхудожнє виховання школярів допоможе їм краще розуміти джерела різних видів мистецтва, розкривати художні закономірності, які б залишилися непізнаними, якби вони спостерігали кожне мистецтво ізольовано одне від одного, визначати аналогії між ними, орієнтуватися у стилях, жанрах, напрямках культури.

З народження людина прилучається до мистецтва. Недаремно називають його підручником життя, підкреслюючи пізнавальне значення мистецтва. Саме на уроках мистецтва та художньої культури школярі розвивають свої полікультурні компетенції та творчі здібності, здобувають неоціненний досвід у різних сферах людської діяльності.

Як відомо, людство в своєму розвитку пройшло багато епох, складних, неповторних і різноманітних. Така ж різнобарвна і культура, бо мистецтво нероздільне з людством, воно являє собою відкритий простір, де кожний народ, збагачуючись художнім досвідом інших рас, народів, розвивав свою художню культуру, самобутню й унікальну.

За висловом І.Ковалик, «мистецтво – водночас і творення, і пізнання світу, і спілкування»[8, с. 23].

На початку 21 століття з’явилося поняття «компетентнісна освіта». Виникнувши в США, дане поняття прийшло в Європу, і ряд науковців пояснюють «компетентність» як інтегральну характеристику особистості, яка «визначає її здатність вирішувати проблеми і типові завдання, що виникають у реальних життєвих ситуаціях, у різних сферах її життєдіяльності на основі використання знань, навичок, життєвого досвіду відповідно до засвоєння системи цінностей». І саме художня культура – це і є той предмет, де школярі не лише пізнають соціальний досвід багатьох поколінь і народів, але й самі здатні набувати його в різних життєвих ситуаціях: характеристика архітектурної споруди чи художнього полотна, виконання музичного твору чи замальовки шедевру скульптури, охорона художньо-історичного пам’ятника чи розповсюдження знань про культуру рідного краю, засвоєння народних мистецтв чи промислів, організація художніх виставок тощо.

Життєві компетенції учнів можна формувати як під час уроків художньої культури, так і в позаурочний час. Важливим компонентом успішної роботи є педагогічна взаємодія, що трактується як «взаємодія вчителя і учня, яка включає обмін інформацією, навчально-виховний вплив, суспільну діяльність»[12, с. 9].

Успіх у роботі залежить від того, як учитель художньої культури, співпрацюючи з вчителями початкової школи, викладачами мистецьких дисциплін у спеціальних художньо-естетичних закладах, а також з колегами предметів гуманітарного, художньо-естетичних циклів зуміє коригувати свою роботу, максимально залучаючи до процесу навчання учнів – членів тих чи інших гуртків, мистецьких закладів

Мова мистецтва різнобарвна, багата, яскрава, властива не лише урокам художньої культури, але й іншим предметам художньо-естетичного й гуманітарного циклів.

1.3. Комплексний підхід до полікультурного виховання в сучасній школі

Проблеми комплексного підходу щодо полікультурного виховання висвітлюються у книжці Г.М.Падалки “Учитель, музика, діти»,яка присвячена актуальним питанням виховання дітей. У розділі “Співдружність чарівних муз”, автор зазначає, що однією з найактуальніших проблем педагогіки є комплексний підхід до виховання молоді засобами різних видів мистецтва. Автор виділяє образні аналогії в різних видах мистецтва на основі внутрішньої спорідненості художніх закономірностей До таких закономірностей автор відносить ритм, художню організацію простору і часу. “Виражальні засоби і поезії, і музики, і живопису підпорядковані певним загальним художнім закономірностям, - пише Г.М.Падалка, - такими категоріями, спільними для всіх видів мистецтва, є ритм, простір і час”[ 13, с112 ].

Автор доходить висновку, що зіставлення творчості художників, композиторів, поетів, порівняння творів, знаходження аналогій між виражальними засобами різних видів мистецтва допоможе особистості бачити всю систему художніх взаємозв`язків мистецтва, знаходити органічні зв`язки з навколишнім життям.

Фундаментальним підходом до проблеми поліхудожнього виховання відрізняються розробки співпрацівників лабораторії комплексної взаємодії мистецтв Інституту художнього виховання . При підготовці інтегрованих програм ураховувався досвід попередників у цьому напрямку - Ю.Б.Алієва, Н.А.Ветлугіної, Т.Р.Казакової, Д.Б.Кабалевського, Є.В.Квятковського, Б.Т.Лихачова, Б.М.Неменського, В.М.Шацької, Г.П.Шевченко, Б.П.Юсова. Нова педагогічна концепція художнього виховання визначається у Рекомендаціях до розробки комплексних програм з мистецтва для шкіл та позакласних занять .

У посібнику для вчителя “Коли усі мистецтва разом” [20, с.83] автори продовжують розробку педагогічної концепції поліхудожнього виховання дітей. У цій книзі, яка ґрунтується на положеннях попередніх публікацій лабораторії комплексної взаємодії мистецтв Інституту художнього виховання , формулюються передумови для розробки нового покоління програм з мистецтва та художньої культури.

Для концепції поліхудожнього виховання школярів особливе значення має виділення того спільного для всіх видів мистецтв початку, який буде сприяти їх інтеграції та взаємодії. У ролі ланки, що пов`язує різні види мистецтв, виступають просторові компоненти художніх образів. Саме завдяки просторово-часовим характеристикам можуть бути знайдені аналогії між мистецтвами, а їх взаємодія можлива лише крізь просторове мислення .

Художній твір як матеріальний об’єкт, людина сприймає через просторово-часові відношення. Будь-який мистецький витвір існує на трьох рівнях: у реальному фізичному (твір мистецтва як матеріальний об`єкт); у концептуальному, де він виступає у вигляді упорядкованої, доступної для розуміння багатьох людей моделі; та, у формі художнього образу. Усі сфери взаємопов`язані та утворюють нерозривний художній простір. Перетворення просторово-часових форм у мистецтві є засобом досягнення художнього ефекту, засобом впливу на психіку людини. Художній простір має особливу організацію, в ньому діють спільні для різних видів мистецтва художні закони - закони перспективи, закони гармонії, симетрії, пропорційності, психології сприйняття.

Особливістю реалізації нового змісту художньо-естетичної освіти в 12-річній школі є упровадження з 2009/2010 навчального року вивчення художньої культури в 9-11 класах загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів. Головною метою курсу художньої культури в школі є особистісний художньо-естетичний розвиток учнів, формування в них світоглядних орієнтацій і компетенцій у царині художньої культури, виховання потреби в творчій реалізації і духовному самовдосконаленні в процесі опанування цінностями української та зарубіжної культури.

Основними завданнями курсу в школі є:

- збагачення емоційно-естетичного досвіду учнів, формування культури почуттів, пробудження особистісно-позитивного ставлення до мистецьких цінностей;

- опанування учнями художньо-практичних умінь та навичок, формування комплексу художніх компетенцій, що забезпечують здатність керуватися набутими знаннями та вміннями у самостійній діяльності, у процесі самоосвіти;

- розуміння учнями зв’язків мистецтва з природним, соціальним і культурним середовищем життєдіяльності людини, усвідомлення власної причетності до художніх традицій свого народу з одночасним розумінням особливостей інших національних картин світу.

- виховання культури міжнаціонального спілкування через вивчення художніх традицій народів різних країн[ 18].

На відміну від традиційного підходу до викладання відокремлених один від одного предметів “Музика” й “Образотворче мистецтво”, в основі проектування змісту освітньої галузі «Художня культура» лежить “принцип інтеграції різних видів мистецтва”[18,с.32], впровадження у шкільну практику комплексу мистецтв, що дозволить розширювати асоціативні уявлення учнів, розвивати сенсорну, емоційну та інтелектуальну сфери особистості. Засоби реалізації завдань і принципів можуть бути найрізноманітнішими: від міжпредметних зв`язків, інтегрованих уроків до інтегрованих курсів. Згідно з проектом створення інтегрованих курсів, програм, пошуки точок зіткнення різних видів мистецтв стають головними завданнями загальної середньої та вищої педагогічної освіти в галузі художнього виховання. Такий підхід в художній освіті можна визначити, як поліхудожній.

Поліхудожнє виховання – це особистісно зорієнтоване планомірне залучення учнів до різних видів мистецтв у їх взаємодії, результатом якого є формування комплексу естетичних властивостей особистості, поліхудожньої свідомості та здатності до поліхудожньої діяльності, що забезпечують готовність до художньо-творчої самореалізації і художньо-естетичного самовдосконалення.

Ідею поліхудожнього підходу до виховання вперше обґрунтував Б. Юсов визначаючи його як: «інтегровану взаємодію різних форм і видів художньої діяльності та художньої творчості школярів»[20, с. 46].

Поліхудожня свідомість особистості це сукупність міждисциплінарних знань і уявлень про особливості різних видів мистецтва та їх взаємодію у багатогранному культурному просторі.

Поліхудожня діяльність характеризується включенням особистості у різновиди індивідуальної і колективної творчості на основі багатоманітних форм мистецької взаємодії, що стимулює вияв здатності бути естетично виразним і компетентним.

Курс художньої культури, який об'єднує всі види мистецтва, має значний поліхудожній потенціал, адже старшокласники мають змогу здобути знання про різні види мистецтв і опрацювати їх на практиці, спробувати власні сили у творчості, отримати уявлення про культурні здобутки народів світу та реалізувати власний творчий потенціал у царині мистецтва.

Полікультурна спрямованість освіти повинна пронизувати всі складові навчально-виховного процесу, і перш за все зміст всієї освіти. Як підкреслює один з авторів американської концепції полікультурної освіти, Д.Ж. Бенкс, полікультурний зміст необхідно інтегрувати в навчальні предмети впродовж всього періоду навчання. Реалізація полікультурного потенціалу змісту освіти вимагає також міждисциплінарного підходу.

Жодна, окремо взята, навчальна дисципліна не може пояснити всі аспекти життя, культури і соціальні проблеми. Особливу роль відіграє двомовна і багатомовна освіта (рідна мова, домінуюча мова, іноземні мови), що полегшує спілкування, оволодіння різноманітними культурними цінностями, стилями мислення, почуттєво-емоційного сприймання, поведінки.

Специфіка предметів зарубіжна література, українська література, історія, музика, образотворче мистецтво, художня культура полягає у тому, що, засвоюючи систему світових цінностей, школяр мимоволі стає «планетарною людиною», адже жити в культурі автоматично означає бути космополітом, себто почувати себе вільно в усій світовій культурі одночасно. Учень підіймається сходинками світової культури, оволодіває знаками, кодами, символами видів мистецтва та навчається дивитися на світ очима людини усіх часів і національностей. Тому особливо актуальними є нині інтегровані уроки, які дають можливість в повній мірі здійснити комплексний підхід до полікультурного виховання в сучасній школі.

РОЗДІЛ ІІ. ЗБАГАЧЕННЯ ШКОЛЯРІВ ЗНАННЯМИ З ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ –

ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ

СВІТІ

2.1. Основні аспекти формування полікультурних компетенцій в процесі вивчення

художньої культури в 9 класі

Предмет художня культура займає особливе місце серед шкільних дисциплін, він дає учням знання про культуру різних народів та світобудову в цілому, ставить акцент на смислових та світоглядних аспектах, допомагає знайти ціннісні орієнтації. Таким чином, художня культура як шкільна дисципліна може стати дієвим засобом різнобічного розвитку особистості учнів, формування в них ключових компетенцій, надзвичайно важлива її роль у розвитку саме полікультурних компетенцій.

На відміну від традиційного підходу до викладання відокремлених один від одного предметів “Музика” й “Образотворче мистецтво”, в основі проектування змісту освітньої галузі «Художня культура» лежить “принцип інтеграції різних видів мистецтва”, впровадження у шкільну практику комплексу мистецтв, що дозволить розширювати асоціативні уявлення учнів, розвивати сенсорну, емоційну та інтелектуальну сфери особистості. Засоби реалізації завдань і принципів можуть бути найрізноманітнішими: від міжпредметних зв`язків, інтегрованих уроків до інтегрованих курсів. Згідно з проектом створення інтегрованих курсів, програм, пошуки точок зіткнення різних видів мистецтв стають головними завданнями загальної середньої та вищої педагогічної освіти в галузі художнього виховання. Такий підхід в художній освіті можна визначити, як «поліхудожній».

Особливістю реалізації нового змісту художньо-естетичної освіти в 12-річній школі є упровадження з 2009/2010 навчального року вивчення художньої культури в 9 класі загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів. Головною метою курсу художньої культури в школі є особистісний художньо-естетичний розвиток учнів, формування в них світоглядних орієнтацій і компетенцій у царині художньої культури, виховання потреби в творчій реалізації і духовному самовдосконаленні в процесі опанування цінностями української та зарубіжної культури.

Основними завданнями курсу в школі є:

- виховання культури міжнаціонального спілкування через вивчення художніх традицій народів різних країн.

Програма орієнтує вчителя на виховання національно свідомої, духовно багатої, зорієнтованої на творчу діяльність особистості, здатної усвідомити себе в суспільстві, створює умови для індивідуального творчого саморозвитку, саморозкриття і самореалізації. Завдання вчителя художньої культури - навчити кожного школяра уміння самостійно задовольняти власні естетичні потреби, цінувати прекрасне, використовувати його для формування себе як особистості, розвинути здатність учня розуміти задум митця, формувати свою думку й аргументувати її.

Курс художньої культури, який об'єднує всі види мистецтва, має значний поліхудожній потенціал, адже старшокласники мають змогу здобути знання про різні види мистецтв і опрацювати їх на практиці. При вивченні більшості тем 9 класу (зокрема, про види й мову мистецтв, художні напрями та стилі) вчитель має змогу залучати в якості навчального матеріалу твори різних видів мистецтва, порівнювати й зіставляти їх.

Водночас у зміст курсу для 9-го класу включено спеціальну тему, спрямовану на поліхудожнє виховання учнів, вона є узагальнюючою для І семестру – «Поліхудожня картина світу». Під керівництвом учителя школярі знаходять приклади поліхудожніх уявлень як давніх (індійців, китайців, греків, слов’ян), так і сучасних народів. Учні приходять до висновку, що мистецтво як важлива складова частина полікультурного простору завдяки універсальності своєї образної мови дає змогу людям вступати в діалог є різними культурами, розширюючи таким чином свій власний духовний світ.

Значний матеріал для розвитку полікультурних компетенцій містить тема « Театр як синтез мистецтв». Розглядаючи історію виникнення та розвитку театрального мистецтва у різних народів, варто порівняти вигляд, репертуар, акторський склад перших театрів різних народів. Особливий інтерес у дев’ятикласників викликає порівняння театральних масок грецького, японського, африканського, слов’янського народів.

Під час вивчення теми «Художня культура як духовне явище» важливо спонукати школярів порівнювати кращі зразки народної культури різних народів, підкреслюючи не тільки самобутні, неповторні ознаки, але й знаходячи спільні риси у фольклорі різних народів. Така робота спонукає учнів зробити висновок про єдність культур народів світу, допоможе усвідомити непересічність кожної з них, навчить цінувати та поважати здобутки різних народних культур. У процесі такої роботи учні усвідомлюють сенс понять «діалог культур», «взаємодія культур» тощо.

Розглядаючи тему «Художня культура і світ людини» , варто розкрити значення художньої культури як способу вираження емоцій, думок і мрій людини, засобу самопізнання та творчої самореалізації особистості. Мистецтво дає змогу людям обмінюватись думками, опановувати історичний і національний досвід незалежно від часу і простору. На такому уроці пропоную школярам відчути себе митцем, прорекламувати для однокласників власний мистецький твір, розповісти про емоції та думки, вкладені у своє творіння. Таке завдання допомагає поєднати власний духовний досвід з досвідом інших людей, пережити неповторні миттєвості творчого піднесення, натхнення. Ще стародавні греки стверджували, що мистецтво облагороджує людину, очищає її від усілякої скверни. Цей катарсис допоможе учням навчитись з повагою ставитись до творчості інших людей, шанувати найкращі надбання митців свого та інших народів.

Вивчаючи поняття «стиль епохи», «національний стиль», «індивідуальний стиль митця», варто зосередити увагу на визначенні характерних ознак різних національних стилів, порівнянні творів різних національних та авторських стилів. Таке завдання сприятиме формуванню полікультурних компетенцій школярів, збагатить їх мистецький досвід, навчить висловлювати власні враження, отримані під час спілкування з шедеврами української та світової художньої культури.

Особливо плідною буде робота над розвитком полікультурних компетенцій школярів під час вивчення теми «Особливості культур Заходу і Сходу». Поринаючи в яскравий світ східної культури з притаманною їй природністю, фаталізмом, розумінням невідворотності спокути (карма), вірою в реінкарнацію (перевтілення), школярі не тільки усвідомлюють всю глибину відмінностей між культурами Заходу і Сходу, але й вчаться знаходити прояви взаємовпливу та взаємозбагачення цих культур, шукають шляхи порозуміння між представниками різних народів, релігій, розуміють значущість мистецтва у діалозі культур та націй.

Під час вивчення теми «Форми збереження культурної спадщини» пропоную учням здійснити віртуальну екскурсію провідними музеями світу (Лувр, Прадо, Дрезденська галерея, Ермітаж, Національний художній музей України тощо). Знайомство з цими закладами , з шедеврами світової культури, які там зберігаються, сприятиме глибшому розумінню ролі художньої спадщини в житті людини і суспільства, формуванню в учнів полікультурних компетентностей.

На узагальнюючому уроці «Полікультурний образ світу» варто зосередити увагу школярів на полікультурності суспільства сучасної доби. Зіставляючи художні образи світу на прикладі міст-музеїв (Париж, Рим, Санкт-Петербург, Львів, Кам’янець-Подільський, Барселона, Самарканд тощо), порівнюючи кращі мистецькі твори різних культур, відслідковуючи «архітектурний діалог» Заходу і Сходу на прикладі споруди у Кам’янці-Подільському, що поєднала в собі собор і мінарет, учні усвідомлюють об’єднувальну, інтеграційну роль мистецтва у полікультурному суспільстві. Таким чином здійснюється полікультурне виховання школярів на основі таких педагогічних принципів:

- виховання людської гідності, взаємоповаги, культури і високих моральних якостей;
- створення необхідних умов для співіснування різних рас, релігій, етносів, груп тощо.;
- виховання толерантності, готовності до взаємної співпраці, діалогу культур.

До найголовніших функцій полікультурного виховання можна віднести:
              - формування уявлень про різноманіття культур та їх взаємозв'язок і взаємовплив;
              - усвідомлення важливості культурного різноманіття для самореалізації особистості;
              - виховання позитивного ставлення до культурних відмінностей між різними народами;
              - розвиток умінь і навичок взаємодії носіїв різних культур на основі толерантності і взаєморозуміння.
         Полікультурне виховання переслідує 3 групи цілей, які можна позначити поняттями «плюралізм», «рівність» і «об'єднання»: 1) про повагу і збереження культурного різноманіття, 2) про підтримку рівних прав на освіту і виховання; 3) про формування в дусі загальнонаціональних політичних, економічних, духовних цінностей.
Ключова мета полікультурного виховання багатоступенева. Так, при вихованні поваги до інших культур толерантність (терпимість)- лише початок прилучення до інших культур. За цим повинні формуватись розуміння, повага і, нарешті, активна солідарність. Далі отримують визнання засновані на розумінні особливостей різних культур такі поняття, як взаємодія, взаємозалежність, взаємообмін.

2.2. Основні проблеми та тенденції розвитку полікультурних компетенцій на уроках художньої культури в 10, 11 класах

Як і в інших багатонаціональних спільнотах, основну мету полікультурного виховання в Україні можна визначити як формування людини, здатної до ефективної життєдіяльності в багатонаціональному і полікультурному середовищі, що володіє загостреним почуттям розуміння і поваги до інших культур, вміннями жити в мирі та злагоді з людьми різних національностей, рас , вірувань. З цієї мети випливають завдання полікультурного виховання: освоєння культури власного народу; виховання уявлень про культурний плюралізм у сучасному світі, позитивного ставлення до культурних відмінностей; створення сприятливих умов для інтеграції культур; розвиток поведінкових навичок спілкування з представниками інших культур і етносів; виховання в дусі миру, взаємоповаги і співробітництва.
Ідеї полікультурного виховання розробляються паралельно з ідеями народної педагогіки (етнопедагогіки) та педагогіки формування культури міжнаціонального спілкування.

Основною ідеєю полікультурної освіти є діалог культур. Якнайповніше культура засвоюється тільки в процесі взаємодії різних культур, коли виявляються особливості кожної окремої культури. У цій взаємодії важливо те, що загальнолюдські цінності допомагають зрозуміти цінності своєї культури, її оригінальність і місце в світовій культурі. У процесі взаємодії культур зростає об'єм сприйнятих культурних цінностей, що сприяє розширенню світогляду, формуванню критичного мислення. Ізольованість, прагнення до замкнутості, у свою чергу, можуть привести до поступової деградації культури. Культура, яка блокує контактну взаємодію з іншими культурами, зберігає свою самобутність дуже дорогою ціною. Цілком можливий варіант, що в результаті такої самоізоляції вона може опинитися нижче за рівень культури світової. Виходячи з вищенаведеного поняття компетенції та сутності полікультурної освіти, полікультурні компетенції можуть бути представлені знанням і практичним оволодінням рідною культурою, повагою та гордістю за власну націю, власний народ, а також знанням про полікультурність навколишнього світу, умінням й навичками пізнання цього світу, повагою й розумінням культурних, расових, релігійних та інших відмінностей, толерантним ставленням до них, уміннями й навичками співробітництва й взаємодії з метою збереження миру й розвитку.

За оновленою 2010 р. програмою курсу «Художня культура» (авт. Л.М. Масол, Н.Є.Миропольська) змістове наповнення тем передбачає формування в учнів ціннісно-смислових, загальнокультурних, навчально-пізнавальних, інформаційних, комунікативних, творчо-діяльнісних і самоосвітніх компетенцій, а значить передбачає опанування учнями досвіду самостійної творчої діяльності, сприймання цієї діяльності як невід’ємної складової свого життя. В «Пояснювальній записці» до курсу «Художня культура, 9-11 класи» вказано: «Програма ґрунтується на принципах цілісності, наступності, системності та варіативності змісту, органічної єдності національних і загальнолюдських цінностей, діалектичної взаємодії культурологічного та антропологічного підходів («людина в культурі – культура в людині»)[ 18, с.6 ]

Реалізація цілісного підходу до шкільної освіти передбачає «пошук шляхів внутрішньої галузевої інтеграції в межах циклу художньо-естетичних дисциплін, а також широких міжгалузевих зв’язків». Зрозуміло, що відповідно до Державного стандарту базової та повної загальної середньої освіти в галузі «Художня культура» у 9-му класі відбувається узагальнення знань з мистецтва, набутих школярами в 1-8 класах, у 10-му опановується українська художня культура, а в 11-му класі – зарубіжна художня культура. Щоб учні краще розвивалися в художньо-естетичному плані, формували життєві компетенції, пробуджували свої творчі здібності й обдарування, вчителю художньої культури варто залучати школярів до різних форм роботи по вивченню мистецтва ще з початкової школи.

Вивчення художньої культури у 10 класі передбачає зосередження уваги на українській культурі, але ця робота має бути тісно пов’язана з зіставленням кращих надбань рідної культури з шедеврами світового мистецтва. Важливо донести до свідомості школярів, що загальнолюдські цінності допомагають зрозуміти цінності своєї культури, її оригінальність і місце в світовій культурі. Учні мають відчути гордість за свій народ, який створив і зберіг велику кількість пам’яток матеріальної і духовної культури, які посідають гідне місце серед культурних надбань усього світу. Десятикласники у процесі роботи на уроках художньої культури мають прийти до висновку, що від збереження мистецьких надбань минулих поколінь залежить культурний рівень і творчий потенціал поколінь наступних. Тому кожен із сучасників має плекати і оберігати творчу спадщину свого народу як основу його духовної культури, поєднуючи її здобутки з кращими надбаннями культур інших народів.

Засвоєння цих компонентів розвиває навички диференційованого й цілісного сприйняття мистецтва, художній смак, художню грамотність, здатність оцінювати жанр і стиль твору, особливості виражальних засобів художніх творів різних епох і культур. Вивчаючи тему «Зразки образотворчого мистецтва Трипільської та скіфської культур», варто зосередити увагу старшокласників не тільки на досконалості форм та витонченості трипільської кераміки, але й на її своєрідній символіці, що поєднує культуру наших предків з китайською. Поєднує нашу культуру з європейською мистецтво грецьких міст Північного Причорномор’я, дослідження мистецтва античних міст півдня України показує, що воно є однією з важливих ланок в історії світової художньої культури.

Архітектурні, живописні , іконописні пам’ятки Київської Русі демонструють тісний зв’язок нашої культури з візантійською. В образотворчому мистецтві польсько-литовської доби чітко прослідковується вплив на нашу культуру італійської, німецької, польської архітектурних школ.

Неоціненний матеріал для формування полікультурних компетенцій школярів надає тема «Художня культура української діаспори» . Розглядаючи кращі здобутки українських митців за кордоном, необхідно підкреслити, що зазнавши впливу культурного оточення країн, де вони проживали, ці творці зуміли зберегти неповторний український шарм та дух своїх творів.

І саме художня культура – це і є той предмет, де школярі не лише пізнають художній досвід багатьох поколінь і народів, але й самі здатні набувати його в різних життєвих ситуаціях: характеристика архітектурної споруди чи художнього полотна, виконання музичного твору чи замальовки шедевру скульптури, охорона художньо-історичного пам’ятника чи розповсюдження знань про культуру рідного краю, засвоєння народних мистецтв чи промислів, організація художніх виставок тощо. Саме таким завданням варто приділити найбільше уваги під час вивчення художньої культури в 11 класі, вони будуть особливо доречними під час вивчення тем «Архітектура світу», «Скульптура – гімн людині», «Образотворче мистецтво Італії», «Декоративно-прикладне мистецтво Близького Сходу», «Світове кіномистецтво» тощо. На підсумковому уроці «Мистецтво – посередник між культурами» варто найбільше уваги приділити розвитку полікультурних компетенцій . Найдоречніше з цією метою провести диспут «Чи можливий діалог різних культур в наш час?», на якому школярі отримають змогу обґрунтувати власну позицію з цього питання, збагатити свої знання про міжкультурну взаємодію.

Зміст полікультурного виховання будується, таким чином, навколо чотирьох орієнтирів: соціокультурної ідентифікації особистості; освоєння системи понять і уявлень про полікультурному середовищі; виховання позитивного ставлення до диверсифікованого культурного оточення; розвитку навичок соціального спілкування.

Формування полікультурних компетенцій – це особистісно зорієнтоване планономірне залучення учнів до різних видів мистецтв у їх взаємодії, результатом якого є формування комплексу естетичних властивостей особистості, поліхудожньої свідомості та здатності до поліхудожньої діяльності, що забезпечують готовність до художньо-творчої самореалізації та художньо-естетичного самовдосконалення, сприяють особистісному художньо-естетичному розвитку учнів, вихованню в них кращих моральних якостей. Недарма Н. Миропольська, автор підручника «Художня культура» для 11 класу, звертається до учнів та вчителів : «Особливу увагу приділіть завданням, зорієнтованим і на закріплення знань, і на власну творчість. Вони допоможуть Вам самореалізуватися й удосконалюватися»[13,с.6]. Учні, що працюють творчо, реалізують потенціал, закладений у них природою, не тільки отримують ґрунтовні знання з художньої культури, але й стають всебічно розвинені, люблять та вміють цінувати мистецтво України та інших народів.

Розвитку художньо-естетичних смаків, формуванню у школярів системи художніх знань, навичок, навчально-пізнавальних компетенцій сприяють й інші форми роботи – організація та проведення екскурсій в музеї, бібліотеки, церкви, собори; науково-дослідницька робота; участь в обласних та Всеукраїнських конкурсах, підготовка тематичних вечорів, різноманітних концертів, театралізованих вистав тощо.

ВИСНОВКИ

Основа художньої культури – мистецтво. Саме воно формує життєві компетентності людини, збагачує її духовно, служить не тільки джерелом натхнення й пізнання, але й виховує особистість, допомагає їй орієнтуватись у полікультурному світі. Мистецтво звернене до почуттів людини, формує моральні якості особистості, навчає жити в суспільстві, тому завдяки спілкуванню з мистецтвом формуються полікультурні компетенції школярів. Основним завданням художньо-естетичної освіти в загальноосвітній школі є розвиток особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва та навколишнього світу, здатності до сприймання, розуміння і творення художніх образів, потреби в художньо-творчій самореалізації і духовному самовдосконаленні. . Полікультурне виховання школярів допоможе їм краще розуміти джерела різних видів мистецтва, розкривати художні закономірності, які б залишилися непізнаними, якби вони спостерігали кожне мистецтво окремо одне від одного, визначати аналогії між ними, орієнтуватися у стилях, жанрах, художніх напрямах культури.

Компетентнісний підхід передбачає не засвоєння учнем окремих один від одного знань і вмінь, а оволодіння ними в комплексі, адже мета розвитку компетенцій – допомогти дитині адаптуватися в полікультурному суспільстві. Формування полікультурних компетенцій нерозривно пов’язане з розвитком інших компетенцій, в першу чергу творчих, пізнавальних, комунікативних, соціальних, пошуково-дослідницьких. Важливо, щоб школа давала не тільки суму конкретних знань, але і навчала спостерігати, досліджувати, узагальнювати, робити самостійні висновки, розвивала креативне мислення, спонукала спілкуватися з представниками інших культур тощо.

Полікультурна спрямованість освіти повинна пронизувати всі складові навчально-виховного процесу, і перш за все зміст всієї освіти. Специфіка предметів світова література, українська література, історія, музика, образотворче мистецтво, художня культура полягає у тому, що, засвоюючи систему культурних цінностей, школяр мимоволі стає космополітом, який почуватиме себе вільно в усій світовій культурі одночасно. Учень, пізнаючи кращі надбання культури, навчається дивитися на світ очима людини усіх часів і національностей. Тому особливо актуальними є в наш час інтегровані уроки, які дають можливість в повній мірі здійснити комплексний підхід до полікультурного виховання в сучасній школі.

Основною ідеєю полікультурної освіти є діалог культур. Якнайповніше культура засвоюється тільки в процесі взаємодії різних культур народів світу. У цій взаємодії важливо те, що загальнолюдські цінності допомагають зрозуміти надбання своєї культури, її оригінальність і місце в світовій культурі. На уроках художньої культури учні пізнають культуру, побут, традиції інших народів, знайомляться із загальнолюдськими цінностями, що сприяє вихованню дітей в контексті діалогу культур і розвитку полікультурних компетенцій.

Курс художньої культури у 9 класі має значний потенціал для розвитку полікультурних компетенцій, адже старшокласники мають змогу здобути знання про різні види мистецтв, порівнювати, зіставляти і опрацьовувати їх практично , збагатити свій мистецький досвід, навчитися висловлювати власні враження, отримані під час спілкування з шедеврами української та світової художньої культури. Важливо спонукати школярів порівнювати кращі зразки культур різних народів, підкреслюючи не тільки самобутні, неповторні ознаки, але й знаходячи спільні риси у їхній культурній спадщині . Така робота спонукає учнів зробити висновок про єдність культур народів світу, допоможе усвідомити непересічність кожної з них, навчить цінувати та поважати здобутки різних культур. У процесі такої роботи учні усвідомлюють сенс понять «діалог культур», «взаємодія культур».

У 10 класі, вивчаючи художню культуру, необхідно зосередити увагу на здобутках української культури, зіставляючи її кращі надбання з шедеврами світового мистецтва. Важливо донести до свідомості школярів, що загальнолюдські надбання допомагають зрозуміти цінності своєї культури, її оригінальність і місце в світовій культурі. Учні мають відчути гордість за свій народ, що створив і зберіг велику кількість високохудожніх пам’яток культури. Школярі, працюючи на уроках художньої культури, мають прийти до висновку, що від збереження мистецьких надбань минулих поколінь залежить культурний рівень і творчий потенціал поколінь наступних.

Вивчення художньої культури в 11 класі надає багатий матеріал для розвитку полікультурних компетенцій. Необхідно, щоб школярі не лише засвоювалили неоціненнний досвід багатьох поколінь і народів, але й самі здатні були набувати його в різних життєвих ситуаціях: характеристика архітектурної споруди чи картини, виконання музичного твору чи замальовки скульптури, організація художніх виставок, створення зразків декоративно-ужиткового мистецтва тощо. На підсумковому уроці усього курсу художньої культури варто провести диспут «Чи можливий діалог різних культур в наш час?», на якому школярі отримають змогу обґрунтувати власну позицію з цього питання, збагатити свої знання про міжкультурну взаємодію, усвідомити реальність не тільки мирного співіснування представників різних культур та релігій, але й збагачення одних культур кращими надбаннями інших.

В умовах полікультурного суспільства постає завдання підготовки молоді до співробітництва та міжкультурного спілкування з представниками різних культур, віросповідань, національностей, ціннісних орієнтацій, виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується громадянських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури, віросповідання та мови спілкування усіх народів світу. Саме такі полікультурні компетенції формуються у школярів на уроках художньої культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

3.Вольфонська Т. Комунікативна компетентність молоді як одна з передумов досягнення життєвої мети / Т.Вольфонська // Шлях освіти. – 2003. - №2. – С.12-13.

4.Воскресенська Н. М. Освіта і різноманіття культур /Н.М.Воскресенська // Педагогіка. - 2007. - № 2. - С. 10-12.

5.Гусєв В.В. Системні підстави освітньої технології / В.В.Гусєв. – М. : Академкнига, 2005. – 275с.

6. Життєва компетентність особистості: від теорій до практики : науково – методичний посібник / ред.-упорядн. І.Г. Єрмаков.– Запоріжжя: Центріон, 2005. – 640 с.

7.Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти і вивчення, викладання, оцінювання. – Рада Європи, Комітет з освіти. – 2003. – 122с.

8. Ісаєва О. Про основні парадигми шкільної літературної освіти / О.Ісаєва // Всесвітня література в СНЗУ. – 2011. – № 1. – С.2-4.

9.Ковалик І. Формування життєвих компетенцій учнів / І.Ковалик // Зарубіжна література. - №4. - 2008 . - С.23.

10. Кузьменко В.В. Формування полікультурної компетентності вчителів загально-освітньої школи: навчальний посібник / В.В. Кузьменко, Л.А. Гончаренко.– Херсон: РІПО, 2006. – 92с.

11.Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / ред. Овчарук О.В. – К.:"К.І.С", 2004. – 112 с.

12.Макаєв В.В. Полікультурна освіта - актуальна проблема сучасної школи / Макаєв В.В., Малькова З.А., Супрунова Л.Л. / / Педагогіка. - № 4. – 2008. – С.14-15.
13. Макаєв В. В. Полікультурна освіта - актуальна проблема сучасної школи / Макаєв В.В., Малькова З.А., Супрунова Л.Л. / / Педагогіка. - № 5. - 2008. - С. 3-10.

14.Миропольська Н.Є. Художня культура / Н.Є.Миропольська. – К: Освіта, 2012. – 176 с.

15.Падалка Г.М. Учитель, музика, діти / Г.М.Падалка. - К.:Муз.Україна, 1982. - 144 с.

16. Полікультурна освіта в Україні: збірник статей за матеріалами конференції /Полікультурна освіта в Україні. - К.: Міжнародний фонд «Відродження», 1999. – 31 с.

17. Сафарян С. Формування компетентної особистості починати з себе / C.Cафарян// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – № 1. – 2011. - С. 8-10.

18.Солодка А.К. Полікультурне виховання старшокласників у процесі вивчення гуманітарних предметів / А.К.Солодка. – АПН України; Інститут проблем виховання. – К.,2005. – 20с.

19.Тайчінов М.Г. Розвиток національної освіти в полікультурному, багатонаціональному суспільстві / М.Г.Тайчінов. // Педагогіка. - № 2. - 2008. – С.6-7.

20.Хуторской А.В. Ключові компетенції як компонент особистісно-зорієнтованої парадигми освіти / А.В.Хуторской // Народна освіта. – 2003. – № 2. – С.14-15.

21. Б. Юсов. Когда все искусства вместе / Б.Юсов. - М.: Искусство, 2005. - 107 с.