Тема: Алегоричні образи повісті Р.Баха «Чайка Джонатан Лівінгстон». Ознаки притчі у творі

Мета:

·        навчальна: завершити роботу над повістю-притчею, знайти в ній алегоричні образи; визначити ознаки притчі у творі; охарактеризувати образ Джонатана; навчити учнів визначати мораль твору;

·        розвивальна: розвивати в учнів критичне мислення та читацьку активність ;

·        виховна: сприяти усвідомленню цінності ідеї про високе призначення людини.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань та формування на їх основі вмінь і навичок.

Обладнання: ілюстрації до твору; тексти повісті; картки для вправи «Порушена послідовність».

                                    Ми вільні, а тому маємо право йти туди, куди бажаємо,

                                                                        І бути самими собою усюди, де ми є

                                                                                                Річард Бах

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

«Порушена послідовність»

    Форма роботи спрямована на перевірку знання учнями художнього тексту. Фрагменти тексту учитель виписує на окремих картках; учні мають розкласти їх у тій послідовності, у якій вони описані в авторському варіанті.

ІІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ.

 МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1.     Характеристика образу Джонатана Лівнгстона (колективна робота)

-           Головний герой - Чайка Джонатан Лівінгстон - був не таким, як уся зграя. Його не приваблювала їжа, він мріяв навчитися літати, зрозуміти, що треба зробити, щоб прискорити політ. Задля реалізації своєї мети він відмовився від їжі, тому поведінку героя інші сприймали як своєрідний протест, бажання залишитися вільним і незалежним від загальноприйнятих законів, прагнення зазирнути в майбутнє, викликати в інших прагнення досконалості та зміни життєвого устрою на краще. Джонатан працював на межі своїх можливостей, намагався бути зосередженим та обережним, проте часто зазнавав невдач. Іноді він падав на поверхню води так боляче, що йому здавалося, ніби розбився. У такі хвилини Джонатан намагався бути нормальною Чайкою, усвідомлюючи, що так буде краще для всіх. Потім усвідомлював,що втрачав зв'язок із Силою, яка змушувала його шукати знання. Це спонукало знову опановувати свій страх і основи мистецтва вищого пілотажу, залишатися вірним своїй мрії.

-         Усі члени зграї були переконані в одному: нікому з чайок не дано зрозуміти сенс життя, бо вони приходять у світ для того, щоб їсти і за рахунок цього якомога довше в ньому існувати. Незрозумілий, нескорений, самотній, Чайка Джонатан решту своїх днів провів у вигнанні. Герой не дорікав собі, не шкодував про ціну, яку довелося заплатити за своє прагнення бути першим серед інших у пошуку Прориву. Єдине, що непокоїло його, - це відмова інших чайок повірити у славу польоту. Причини такого життя він вбачав у страхові,злобі і нудзі.

-         За природою Чайка Джонатан був народжений для того, щоб відкривати істину для інших. Йому понад усе хотілося повернутися до своєї, рідної зграї і навчати  своїх братів гарно літати. «Ми вільні, а тому маємо право йти туди, куди бажаємо, і бути самим собою усюди, де ми є», - саме ці слова пробудили у птахів дух свободи, незалежності, гордості і бажання не скоритися іншим, показати, що вони можуть жити ще краще і без зграї. Коли Джонатан побачив, що його учні вже не потребували допомоги, назавжди покинув їх, виконавши свою місію на землі. Його смерть - це перехід до нового життя. 

2.     Ознаки притчі у творі

Програмовий монолог: «Мета життя - пошук досконалості, а завдання кожного з нас - максимально наблизити її прояв у самому собі, у власному стані й поведінці, закон на всіх рівнях буття - той самий: свій і наступний світ ми вибираємо за допомогою знання, яке знайшли тут. І якщо тут ми віддаємо перевагу невігластву, то знання наше залишилось дотеперішнім, - наступний наш світ нічим не буде відрізнятися від теперішнього, всі його обмеження будуть збережені, і таким же не підйомним буде гнітючий вантаж незрозумілого виклику».

Немає динаміки подій, авторську ідею не оформлено в системі образів і характерів.

Анімалізм і документалізм. Попри алегоричність, повість залишається чудовим зразком твору про тварин.

3.     Висновок (запис у зошиті)

-         Моральні притчі: місія кожного полягає в тому,щоб стати більш досконалим. На цій дорозі можлива втрата старих друзів, навіть родини, однак не треба перейматися цим, за певний час з'являться нові. Необхідно кожному пам'ятати і не забувати про те, що в усіх випробуваннях їх буде підтримувати безмежна сила світла.

-         Алегоричність повісті:

-         зграя чайок - наше повсякденне життя;

-         політ Джонатана Лівінгстона - свобода;

-         прагнення вдосконалювати політ - шляхи людського самовдосконалення, бажання пізнати сенс буття й осмислити свій статус у світі.

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

              1. Узагальнювальна бесіда

·        У чому полягав художній конфлікт твору?

·        Яку мету, за Річардом Бахом, людина повинна собі ставити в житті?

·        Що автор у творі вважав найважливішим?

·        Якою є найвища мета людини на землі?

·        У чому сенс її існування?

2.Рефлексія

 VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготувати запитання і завдання для взаємоперевірки з теми «Література XX-XXI ст. У пошуках себе і високого польоту»

Підготувати презентацію проектів.

 

0

 

 

 

  Сюжет повісті Р. Баха «Чайка Джонатан Лівінгстон» як філософська метафора людського буття. Художній конфлікт у творі та можливості                                                   його подолання.   Ознаки притчі у творі

  «Чайка Джонатан Лівінгстон» - одна з найголовніших книг ХХ ст. Це стисла і мудра притча про велику мрію, яка живе в душі кожної людини, - мрію про політ, про покликання та безмежне удосконалення себе та власних здібностей.
  За жанром це алегорично-філософська повість-притча про призначення людського життя, де метафорою нашого буття виступає політ птаха, який прагне пройти крізь стіну обмежень і заборон, виявивши наполегливість у подоланні своїх невеликих можливостей та протистояння з обмеженістю світогляду оточення. Автор вселяє в людські душі упевненість в необхідності боротьби за досягнення своєї мети.
  Зверніть увагу на присвяту: «Справжньому Джонатану – Чайці, яка живе в кожному з нас» (Джонатан Лівінгстон – ім’я славетного американського льотчика початку ХХ ст.). Автор таким чином наголошує, що неординарна особистість його героя – це не виняток у людському суспільстві, що нестримне прагнення Джонатана до свободи та досконалості живе в душі кожного з нас, треба тільки наважитись проявити його.
  Основний конфлікт повісті-притчі – протистояння Зграї чайок, які охоплені нестримною жадобою їжі, та непересічної особистості  Джонатана Лівінгстона, який прагне постійного самовдосконалення, мріє вирватись із дріб’язкової суєти, пізнати сенс життя і осмислити свій статус у світі.
   Нагадую, що притча – це невеликий алегоричний твір повчального змісту з чітко вираженою мораллю. Ознаки притчі у творі знайдете самостійно.
                                        
 

       Поради щодо підготовки розгорнутої відповіді на питання
Як ви розумієте слова лиса : «Ось моя таємниця. Вона дуже проста : лише      серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима»?
   Казка – притча «Маленький принц» А. де Сент-Екзюпері насичена символами, алегоричними образами, фольклорно-міфологічними натяками, глибоким повчальним змістом. Кожен із героїв твору ділиться з нами своєю мудрістю, філософськими істинами, які не завжди зрозумілі з першого разу. Спробуймо розібратися з глибоким внутрішнім змістом однієї з таких істин.
   На прощання лис розкриває маленькому принцу просту, але дуже глибоку мудрість : «…лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима». Ми вже не раз аналізували образи героїв, для яких притаманна велика невідповідність між зовнішністю та внутрішнім світом. Погодьтеся, що розгледіти, оцінити цей світ можна тільки серцем. Що ж те найголовніше, чого (на думку лиса) не можна побачити очима? Безумовно, душу людини, її внутрішній світ, вміння по-сравжньому любити, дружити, піклуватися про когось… Спробуйте продовжити  цей перелік самостійно, працюючи над розгорнутою відповіддю на питання. Можна будувати її в довільній формі.
   Бажаю успіху!

 

ЖИТТЯ І КНИГИ АНТУАНА ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ

Біографія
Антуан де Сент-Екзюпері — письменник, ім'я якого знає кожен, хто знайомий з книгою «Маленький принц». Біографія автора незабутнього твору сповнена неймовірних подій і збігів, адже його основна діяльність була пов'язана з авіацією.

Дитинство і юність
Повне ім'я літератора — Антуан Марі Жан-Батист Роже де Сент-Екзюпері. У дитинстві хлопчика звали Тоні. Він народився 29 червня 1900 року в Ліоні, у сім'ї дворянина, і був 3-ю дитиною з 5 дітей. Глава сімейства помер, коли маленькому Тоні було 4 роки. Сім'я залишилася без засобів і переїхала до тітки, яка мешкала на площі Белькур. Грошей катастрофічно не вистачало, але це компенсувалося дружбою між братами і сестрами. Особливо близький Антуан був із братом Франсуа.

Мати прищепила дитині любов до книг та літератури, розповідаючи про цінності мистецтва. Про її ніжну дружбу із сином нагадують опубліковані листи. Зацікавлений уроками матері, хлопчик також захоплювався технікою і вибирав, чому ж хоче себе присвятити.

Антуан де Сент-Екзюпері навчався в християнській школі в Ліоні, а потім — в єзуїтській в Монтре. У 14 років стараннями матері був відправлений до швейцарського католицького пансіону. У 1917 році Антуан вступив на факультет архітектури в паризьку Школу витончених мистецтв. Бакалавр з дипломом на руках готувався до вступу у військово-морський ліцей, але провалився на конкурсному відборі. Важкою втратою для Антуана стала загибель брата від суглобного ревматизму. Втрату близької людини він переживав, замкнувшись в собі.

Авіація
Антуан марив небом з дитинства. Вперше він побував в польоті в 12 років завдяки відомому льотчикові Габріелю Вроблевського, який відвіз його заради забави на авіадром в Амбер. Отриманих вражень юнакові вистачило, щоб зрозуміти, що стане метою всього життя.
1921 рік багато чого змінив у житті Антуана. Після призову в армію він закінчив курси пілотажу і став членом авіаційного полку в Страсбурзі. Спочатку хлопець був нельотним солдатом майстерні при аеродромі, але незабаром став володарем посвідчення цивільного льотчика. Пізніше Екзюпері підвищив кваліфікацію до військового льотчика.
Завершивши навчання на офіцерських курсах, Антуан здійснював польоти в званні молодшого лейтенанта і служив в 34 полку. Після невдалого рейсу в 1923 році Екзюпері, отримавши травму голови, залишив авіацію. Льотчик оселився в Парижі і вирішив спробувати себе в літературній сфері. Успіх не приходив. Щоб заробляти на життя, Екзюпері змушений був продавати автомобілі, працювати на черепичному заводі і навіть торгувати книгами.

Незабаром стало ясно, що вести такий спосіб життя далі Антуан не здатний. Його врятувало випадкове знайомство. У 1926 році молодий льотчик отримав посаду механіка в авіакомпанії «Аеропошталь», а пізніше став пілотом авіасудна, яке доставляло пошту. У цей період часу був написаний «Південний поштовий». Слідом за новим підвищенням пішов ще один переклад. Ставши начальником аеропорту в Кап-Джуба, який перебував в Сахарі, Антуан зайнявся творчістю.

У 1929 році талановитого фахівця перевели на посаду директора філії «Аеропошталь», і Екзюпері перебрався в Буенос-Айрес, щоб керувати довіреним відділенням. Він виконував регулярні рейси над Касабланкою. Компанія, на благо якої трудився письменник, незабаром розорилася, тому з 1931 року Антуан знову працював в Європі.
Спочатку працював на поштових авіалініях, а потім почав поєднувати основну роботу з паралельним напрямком, ставши льотчиком-випробувачем. На одному з випробувань сталася аварія літака. Екзюпері залишився живий завдяки оперативній роботі водолазів.

Життя письменника було пов'язане з екстримом, і він не боявся ризикувати. Беручи участь в розробці проекту зі швидкісного перельоту, Антуан придбав літак для експлуатації на лінії Париж—Сайґон. Судно потрапило в аварію в пустелі. Екзюпері вижив завдяки випадковості. Його разом з механіком, який перебував на останньому подиху від спраги, врятували бедуїни.
Найстрашнішою аварією, в якій побував письменник, був крах літака при перельоті з Нью-Йорка на територію Вогненної Землі. Після нього пілот кілька діб перебував у комі, отримавши травму голови і плеча.
У 1930-і Антуан зацікавився журналістикою і став кореспондентом газети «Парі Суар». У статусі представника газети «Ентрансіжен» Екзюпері був на війні в Іспанії. Він також брав участь у битвах з нацистами в Другій світовій війні.

Книги
Перший твір Екзюпері написав в коледжі в 1914 році. Ним стала казка «Одіссея циліндра». Талант автора оцінили по достоїнству, присудивши 1 місце на літературному конкурсі. У 1925 році в будинку кузини Антуан познайомився з популярними авторами та видавцями того часу. Вони виявилися в захваті від обдарування молодої людини і пропонували співпрацю. Уже в наступному році на сторінках журналу «Срібний корабель» опублікували розповідь «Льотчик».

Твори Екзюпері пов'язані з небом і авіацією. У письменника було два покликання, і він ділився з публікою сприйняттям світу очима пілота. Автор розповідав про свою філософію, що дозволяла читачеві інакше поглянути на життя. Саме тому висловлювання Екзюпері на сторінках творів сьогодні використовують як цитати.
Будучи пілотом «Аеропоштале», льотчик не думав припиняти літературну діяльність. Повернувшись в рідну Францію, він уклав контракт з видавництвом Ґастона Ґаллімара на створення і публікацію 7 романів. Екзюпері-письменник існував в тісному співтворчості з Екзюпері-пілотом.

У 1931 році автор отримав премію «Феміна» за «Нічний політ», а в 1932 році за твором зняли кінокартину. Аварія в Лівійській пустелі і пригоди, які пілот пережив, мандруючи по ній, він описав у романі «Земля людей» («Планета людей»). В основу твору лягли і емоції від знайомства зі сталінським режимом в Радянському Союзі.

Роман «Військовий льотчик» став автобіографічним твором. На автора вплинули переживання, пов'язані з участю у Другій світовій війні. Заборонена у Франції книга мала неймовірний успіх у США. Представники американського видавництва замовили Екзюпері казку. Так світ побачив «Маленький принц», твір супроводжували авторські ілюстрації. Він приніс письменникові світову популярність.

Особисте життя
У 18 років Антуан закохався в Луїзу Вільморн. Дочка багатих батьків не звертала уваги на залицяння палкого юнака. Після авіакатастрофи дівчина викреслила його зі свого життя. Льотчик сприйняв романтичну невдачу як справжню трагедію. Нерозділене кохання мучило його. Навіть слава і успіх не змінили ставлення Луїзи, яка залишалася неупередженою.
Екзюпері користувався увагою дам, зачаровуючи привабливою зовнішністю і чарівністю, але не поспішав будувати особисте життя. Підхід до чоловіка вдалося знайти Консуело Сунсін. За однією з версій, Консуело і Антуан зустрілися в Буенос-Айресі завдяки спільному знайомому. Колишній чоловік жінки, письменник Гомес Карілло, помер. Вона знайшла розраду в романі з пілотом.

Пишне весілля відбулася в 1931 році. Шлюб був нелегким. Консуело постійно влаштовувала скандали. Вона мала поганий характер, але інтелігентність і освіченість пдружини радували Антуана. Письменник, обожнюючи її, терпів те, що відбувається.
Загибель
Загибель Антуана де Сент-Екзюпері була оповита завісою таємниці. Під час Другої світової війни він вважав обов'язком відстоювати честь країни. За станом здоров'я пілота визначили в наземний полк, але Антуан підключив зв'язок і потрапив в льотний розвідзагін.
31 липня 1944 року він не повернувся з польоту і був внесений до списків зниклих без вісти. У 1988 році поблизу Марселя знайшли браслет письменника з вигравіюваним ім'ям дружини, а в 2000 році — частини літака, яким він керував. 2008 року стало відомо, що причиною смерті письменника виявилася атака німецького льотчика. Пілот ворожого авіасудна через роки публічно зізнався в цьому. Через 60 років після катастрофи були опубліковані фото з місця зіткнення.

Бібліографія письменника невелика, але в ній криється опис яскравого і насиченогр пригодами життя. Сміливий льотчик і добрий письменник 20 століття жив і загинув, зберігаючи гідність. На згадку про нього був названий Ліонський аеропорт.